Характеристика загальнометодичних та специфічних принципів фізичного виховання. Загальнометодичні засади фізичного виховання Метою фізичного виховання студентів є формування фізичної культури особистості

Вступ

Загальне визначення принципу трактується в російському словнику як "основне вихідне положення будь-якої теорії, вчення, науки і т.п." У системі освіти та виховання під принципом слід розуміти "керівне становище", "основне правило", "установка". Практичне значення принципів у тому, що вони дозволяють чітко до наміченої мети, виключаючи шлях спроб і помилок, розкривають логіку розв'язання завдань і окреслюють основні правила реалізації.

До принципів, що відображають ідейні основи системи виховання та освіти, необхідно віднести загальні соціальні принципи виховної стратегії суспільства. Вони передбачають використання соціальних факторів (культури, виховання, освіти) для забезпечення спрямованого всебічного гармонійного розвитку людини та органічний зв'язок виховання з практичним життям суспільства.

У системі фізичного виховання ці принципи переломлюються в основних керівних положеннях, відповідно до яких здійснюється вся практика фізичного виховання. Соціальні принципи гарантують єдність всіх сторін виховання у процесі фізичного виховання (розумового, естетичного, трудового, фізичного); забезпечують найбільший оздоровчий ефект, зміцнення здоров'я та підтримання хорошої загальної працездатності; відображають основну функцію фізичного виховання у справі всебічної фізичної підготовки людини до трудової та інших видів діяльності.

У системі освіти та виховання мають місце загальнопедагогічні засади, що відображають основні закономірності навчання (принципи дидактики). Вони переломлюються у фізичному вихованні у вигляді загальнометодичних принципів і містять у собі низку універсальних правил методики, без яких неможливо на високому якісному рівні вирішувати завдання навчання та виховання.

Крім цих принципів у практиці фізичного виховання мають місце специфічні принципи, що окреслюють низку специфічних закономірностей фізичного виховання, і їхні правила його системного побудови.

Мета дослідження: визначити, якими принципами слід керуватися в системі фізичного виховання.

Завдання дослідження:

ü Здійснити теоретичний аналіз літератури на тему роботи;

ü Виявити загальнометодичні засади фізичного виховання;

ü Виявити специфічні засади фізичного виховання.

Методи дослідження:

ь Аналіз спеціальної науково-методичної літератури.

Загальнометодичні засади фізичного виховання

Загальнометодичні принципи - це положення, що визначають загальну методику процесу фізичного виховання. Систематичний вплив фізичними вправами на організм і психіку людини може бути успішним у тому випадку, коли методика виконання фізичних вправ узгоджується із закономірностями цих впливів. Вони відбивають основні та загальні становища, і навіть рекомендації, виготовлені зі зіставлення даних низки наук, вивчають різні сторони процесу фізичного виховання. Розглядаючи загальнометодичні принципи, ми розкриваємо основні закономірності фізичного виховання та з'ясовуємо методичні положення, які з них. До загальнометодичним принципам фізичного виховання належать такі: принцип свідомості та активності, принцип наочності, принцип доступності та індивідуалізації, принцип систематичності, принцип прогресування (динамічності).

Під поняттям «принципи» у педагогіці розуміють найважливіші та суттєві становища, які відбивають закономірності виховання. Вони спрямовують діяльність педагога котрі займаються наміченої мети з меншими витратами зусиль і часу.

У теорії та практиці фізичного виховання існують різні групи та види принципів: загальні принципи системи фізичного виховання, методичні засади, принципи, що виражають специфіку окремих видів фізичного виховання. Вони пов'язані між собою та становлять єдину систему принципів.

Загальнометодичні засади

Загальнометодичні принципи - це положення, що визначають загальну методику процесу фізичного виховання. Систематичний вплив фізичними вправами на організм і психіку людини може бути успішним у тому випадку, коли методика застосування фізичних вправ узгоджується із закономірностями цих впливів. Вони відбивають основні та загальні становища, і навіть рекомендації, виготовлені зі зіставлення даних низки наук, вивчають різні сторони процесу фізичного виховання. Розглядаючи загальнометодичні принципи, ми розкриваємо основні закономірності фізичного виховання та з'ясовуємо методичні положення, які з них.

Принцип свідомості та активності

Призначення принципу свідомості та активності у фізичному вихованні полягає в тому, щоб сформувати у тих, хто займається глибоко осмислене ставлення, стійкий інтерес та потреби до фізкультурно-спортивної діяльності, а також спонукати їх до оптимальної активності.

Реалізація аналізованого принципу має призводити до збагачення знань, що глибоко розуміють техніку різних вправ, виховання свідомого та активного ставлення до процесу фізичного виховання.

Свідомість - це здатність людини правильно розбиратися в об'єктивних закономірностях, розуміти їх і відповідно до них здійснювати свою діяльність. Основою свідомості є передбачення результатів своєї діяльності та постановка реальних завдань. Свідомість надає навчанню виховує характері і значною мірою сприяє формуванню високих морально-психологічних та професійних якостей особистості. У процесі фізичного виховання, насамперед має бути забезпечене свідоме ставлення до занять фізичними вправами загалом. Тоді у тих, хто займається, будуть створені досить сильні та стійкі стимули, що спонукають їх роками приділяти час для занять і мобілізувати для них свою енергію. Від викладача фізичного виховання та тренера з виду спорту багато в чому залежить створення вагомих мотивів та високих цілей, що стимулюють стійкий та здоровий інтерес його вихованців до обраного ними напряму чи виду фізичного виховання в цілому.

Для успіху фізичного виховання важлива також свідома діяльність у процесі вирішення кожного завдання, поставленої викладачем. При постановці кожної конкретної вимоги треба наскільки можна доводити до свідомості які його значення. Одна із суттєвих сторін педагогічної майстерності викладача фізичного виховання полягає в умінні збуджувати живий, здоровий інтерес до виконання кожного завдання. Ефективність процесу фізичного виховання значною мірою залежить від того, наскільки привчені аналізувати свої дії і творчо шукати шлях їх поліпшення. Це досягається застосуванням таких методів, як словесний розбір, аналіз та самоаналіз виконуваних дій. Дуже істотна роль свідомості які займаються при оволодінні ними технікою рухів, що вивчаються. Заохочуючи до мислення в процесі оволодіння та управління рухами, викладач тим самим створює реальні передумови для покращення рухових функцій. Це підтверджено численними дослідженнями реакцій організму на уявну роботу, коли попереднє продумування завдання значно підвищувало ефективність навчання. У психології це отримало найменування ідеомоторне тренування.

Активність - це міра чи величина діяльності, що виявляється людиною, ступінь його включення в роботу. Активність у дидактичному плані постає як передумова, умова і результат свідомого засвоєння знань, умінь та навичок.

Відповідно до теорії діяльності (С.Л. Рубінштейн, Л.С. Виготський, А.Н. Леонтьєв) активність людини є фактором, що залежить від свідомості. При цьому свідомість спрямовує та регулює діяльність за допомогою таких категорій, як знання, мотивація, потреби, інтереси та цілі.

З цього принципу випливають такі вимоги.

1. Постановка мети та завдань заняття та усвідомлення їх такими, що займаються.
2. Свідоме вивчення та освоєння рухових дій у педагогічному процесі.
3. Усвідомлення способів та можливостей застосування набутих знань, умінь, навичок у практиці життя.
4. Виховання ініціативи, самостійності та творчого активного ставлення до процесу фізичного вдосконалення.

Підвищенню свідомості та активності сприяє застосування викладачем спеціальних методичних прийомів: контроль та оцінка дій котрі займаються, напрямів їхньої уваги на аналіз виконання рухів, навчання їх самоконтролю за своїми діями за допомогою м'язових відчуттів, ілюстрація завдань за допомогою наочних посібників, використання зорових та слухових орієнтирів у навчанні вправи , уявного відтворення рухів, що розучуються (ідеомоторне тренування), бесіда з розбору техніки.

Принцип наочності

Принцип наочності зобов'язує будувати процес фізичного виховання з використанням наочності під час навчання та вихованні. Наочність означає залучення органів чуття людини у процесі пізнання.

Практична наочність у процесі фізичного виховання здійснюється у таких формах, як зорова, звукова та рухова.

Зорова наочність (демонстрація рухів загалом і частинами з допомогою орієнтирів, наочних посібників, навчальних відеофільмів та інших.) сприяє головним чином уточненню просторових і просторово-часових характеристик рухів. Роль зорової наочності винятково важлива на початкових етапах оволодіння новими руховими діями. Зорова наочність цінна і при вдосконаленні спортивно-технічної майстерності найтоншої диференціювання рухів.

Звукова наочність (у вигляді різних звукових сигналів) має переважне значення в уточненні тимчасових та ритмічних характеристик рухових актів. Вона значно доповнює зорову наочність, поділяючи із нею провідну роль заключних етапах навчання рухам.

Слід зазначити, що сприйняття через зорову систему йде на трьох рівнях: відчуття, сприйняття та уявлення, а через слухову систему - тільки на рівні уявлення (Б. Г. Ананьєв, 1957). Людина запам'ятовує 15% інформації, одержуваної ним у мовної формі, і 25% - у зоровій. Якщо ж обидва ці способи передачі використовуються одночасно, може сприйняти до 65% змісту цієї інформації (Н.В. Краснов, 1977).

Двигуна наочність є найбільш специфічною для фізичного виховання. Її значення винятково велике, особливо при освоєнні найскладніших рухів, коли провідним методом є спрямовуюча допомога та проведення по руху.

Особливість рухової наочності полягає в тому, що вона поряд з уточненням рухів у просторі та в часі забезпечує можливість орієнтуватися у динаміці діючих внутрішніх та зовнішніх сил, особливо інерційних та реактивних.

Принцип доступності та індивідуалізації

Принцип доступності та індивідуалізації у фізичному вихованні означає вимогу оптимальної відповідності завдань, засобів та методів фізичного виховання можливостям, що займаються.

При реалізації принципу повинна бути врахована готовність тих, хто займається навчанням, виконанням того чи іншого тренувального навантаження та визначено міру доступності завдань.

Готовність до виконання завдань залежить від рівня фізичного та інтелектуального розвитку тих, хто займається, а також від їх суб'єктивної установки, що виражається в навмисній, цілеспрямованій та вольовій поведінці.

Призначення принципу доступності та індивідуалізації полягає в наступному:

забезпечити для кожного, хто займається найбільш оптимальні умови для формування рухових умінь і навичок, розвитку фізичних якостей, удосконалення фізичної працездатності;

виключити негативні, шкідливі наслідки для організму людини від надмірних, непосильних тренувальних навантажень, вимог, завдань.

Критеріями визначення доступних навантажень і завдань є:

1) об'єктивні показники:
- - Показники здоров'я (артеріальний тиск, різні функціональні проби, кардіограми та ін);
- - Показники тренованості (динаміка спортивних результатів, динаміка зростання фізичних якостей і технічної підготовленості, МПК - максимальне споживання кисню, ЖЕЛ - життєва ємність легень та ін);
2) суб'єктивні показники (сон, апетит, самопочуття, бажання тренуватися та брати участь у змаганнях та ін.).

Доступність завдань, засобів та методів фізичного виховання визначається багатьма факторами, які умовно можна поєднати до груп. До першої групи належать чинники, що характеризують загальні особливості даного контингенту котрі займаються (групи, команди). До другої - індивідуальні особливості кожного, хто займається. Третя група факторів виникає у зв'язку з динамікою загальних та індивідуальних змін у процесі фізичного виховання. До четвертої групи слід віднести особливості самих завдань, засобів та методів фізичного виховання.

Загальні та індивідуальні особливості тих, хто займається, постійно змінюються. Змінюється фізіологічний та психічний стан протягом одного заняття, і, отже, ступінь доступності того чи іншого завдання та вимоги. У ході багаторічного процесу фізичного виховання змінюються особливості та можливості котрі займаються. У зв'язку з цим постійно має переглядатися доступність засобів і методів навчання та виховання. Повинні братися до уваги також особливості самих завдань, засобів та методів фізичного виховання. Оцінка їхньої доступності складається з двох моментів. По-перше, з їхньої оцінки як таких безвідносно до контингенту займаються. По-друге, зі зіставлення цієї оцінки з чинниками, пов'язаними загальними та індивідуальними особливостями які у їх динаміці.

Таким чином, завдання реалізації принципу доступності та індивідуалізації ставить викладача фізичного виховання перед надзвичайно складною картиною безлічі різних факторів, які потрібно постійно враховувати. У цьому необхідно передбачати подальші зміни всіх чинників перспективного програмування впливів.

Загальнометодичні засади - Це відправні положення, що визначають загальну методику процесу фізичного виховання. Систематичний вплив фізичними вправами на організм і психіку людини може бути успішним у тому випадку, коли методика застосування фізичних вправ узгоджується із закономірностями цих впливів. Вони відбивають основні та загальні становища, і навіть рекомендації, виготовлені зі зіставлення даних низки наук, вивчають різні сторони процесу фізичного виховання. Розглядаючи загальнометодичні принципи, ми розкриваємо основні закономірності фізичного виховання та з'ясовуємо методичні положення, які з них.

Принцип свідомості та активності
Призначення принципу свідомості та активності у фізичному вихованні полягає в тому, щоб сформувати у тих, хто займається глибоко осмисленим відношенням, полягає в тому, щоб сформувати у тих, хто займається глибоко осмисленим ставленням, осмислене ставлення, стійкий інтерес і потреби до фізкультурно-спортивної діяльності, а також спонукати їх до оптимальної активності. .

Свідомість- це здатність людини правильно розумітися на об'єктивних закономірностях, розуміти їх і відповідно до них здійснювати свою діяльність. Основою свідомості є передбачення результатів своєї діяльності та постановка реальних завдань. Свідомість надає навчанню виховує характері і значною мірою сприяє формуванню високих морально-психологічних та професійних якостей особистості.

У процесі фізичного виховання насамперед має бути забезпечене свідоме ставлення до занять фізичними вправами загалом. Тоді у тих, хто займається, будуть створені досить сильні та стійкі стимули, що спонукають їх роками приділяти час для занять і мобілізувати для них свою енергію. Від викладача фізичного виховання та тренера з виду спорту багато в чому залежить створення вагомих мотивів та високих цілей, що стимулюють стійкий та здоровий інтерес його вихованців до обраного ними напряму чи виду фізичного виховання в цілому.

Активність- це міра чи величина діяльності, що проявляється людиною, ступінь його включення в роботу. Активність у дидактичному плані постає як передумова, умова і результат свідомого засвоєння знань, умінь та навичок.

Відповідно до теорії діяльності (С.Л.Рубінштейн, Л.С.Виготський, А.Н.Леонтьєв) активність людини є фактором, що залежить від свідомості. При цьому свідомість спрямовує та регулює діяльність за допомогою таких категорій, як знання, мотивація, потреби, інтереси та цілі.

З цього принципу випливають такі вимоги.

1.
Постановка мети та завдань заняття та усвідомлення їх такими, що займаються.

2.
Свідоме вивчення та освоєння рухових дій у педагогічному процесі.

3.
Усвідомлення способів та можливостей застосування набутих знань, умінь, навичок у практиці життя.

4. Виховання ініціативи, самостійності та творчого активного ставлення до процесу фізичного вдосконалення.

Одним із головних напрямів навчання є фізичне виховання, орієнтоване на розвиток здорової, гармонійно розвиненої соціально активної особистості. Зазначені завдання втілюються з допомогою системи педагогічних принципів.

Принципи фізичного виховання- Це базові положення, що регламентують зміст, побудову, організацію педагогічного процесу. Ці вимоги визначають діяльність педагога з всебічної фізичної підготовки учнів.

Класифікація принципів фізичного виховання така:

Загальні;
Методичні (дидактичні);
Специфічні.

Поняття загальних принципів

У загальних засадах фізичного виховання відбивається методика педагогічного процесу загалом. Ці установки визначають основні напрями фізичного виховання в соціумі. До них відносяться:

1. Всебічний та гармонійний розвиток особистості.

У ході навчання фізкультурі слід інтегративно вирішувати завдання естетичного, розумового, фізичного виховання. У цьому випадку сформовані фізичні якості та здібності індивіда матимуть суспільну цінність.

Для повноцінного розвитку фізичних якостей та рухових навичок необхідно забезпечувати нерозривність загальної та спеціальної фізпідготовки.

2. Зв'язок фізичного виховання з життєвою практикою.

Фізична культура повинна готувати людей до продуктивної праці та захисту Батьківщини. Освоїти нову роботу або опанувати складну військову техніку зможе тільки сильна, витривала людина з гарним фізичним розвитком. Отже, під час уроків фізкультури слід віддавати перевагу вправам, які виробляють рухові навички трудового характеру.

У будь-якій формі фізичної діяльності увагу акцентують на створенні у тих, хто займається активною життєвою позицією на основі виховання моральних якостей, працьовитості.

3. Оздоровча спрямованість фізичного виховання.

Кожен викладач фізкультури несе перед державою відповідальність не лише за збереження, а й за зміцнення здоров'я своїх учнів, тому навантаження на заняттях встановлюються, виходячи із віку та підготовленості дітей.

За тими, хто займається обов'язково встановлюється лікарський контроль, в рамках якого медпрацівник визначає вплив вправ на організм учнів.

Характеристика методичних засад

Методичні засади відтворюють загальні умови навчальної діяльності під час занять фізкультурою. Вони визначають методику навчання руховим актам та освоювання системи спеціальних знань, а також оптимізують процес цільового розвитку фізичних якостей.

До переліку дидактичних принципів входять:

1. Принцип свідомості та активності.

Максимальний ефект на тренуваннях досягається лише за сталого інтересу учнів. Зацікавлення ніколи не виникне під час механічного заучування рухів. Відповідно, викладач має ставити на занятті реальні цілі, детально характеризуючи кожну з них. Учні мають розвивати ініціативність, самостійність.

Цей загальнометодичний принцип починають застосовувати ще у дитячому садку. Його втілення призводить до того, що дошкільнята навчаються творчо вирішувати спортивні рухові завдання: вигадують нові поєднання рухів і навіть ігри.

2. Принцип наочності.

За допомогою наочності викладач встановлює зв'язок між мисленням та чуттєвим сприйняттям учнів. Результат - вплив на всі сенсорні системи, що беруть участь у русі.

На уроках фізкультури використовується безпосередня та опосередкована наочність. У першому випадку педагог особисто демонструє рухові дії, що розучуються, а в другому – показує методичні посібники, фотографії, фільми. Опосередковану наочність зазвичай застосовують старших школярів, студентів.

На заключному етапі вивчення нових вправ для дошкільнят та молодших школярів можна використовувати різні звукові сигнали, що дозволяють уточнювати ритмічні та часові характеристики рухових актів.

3. Принцип доступності та індивідуалізації.

Особливості специфічних принципів

У специфічних принципах виражені специфічні закономірності процесу фізичного виховання:

1. Принцип послідовності та поступовості (динамічності).

Для повноцінного розвитку фізичних якостей слід планомірно:

збільшувати обсяг та інтенсивність навантажень;
ускладнювати техніку виконуваних вправ;
розширювати технічний та тактичний арсенал.

Проте реалізувати принцип динамічності необхідно поступово, оскільки різке ускладнення завдань призведе до перевтоми учнів.

2. Принцип систематичності.

Фізичне виховання – це безперервний педагогічний процес, де всі заняття взаємопов'язані. Безперервність тренувальних впливів зумовлена закономірностями звикання організму до фізичних навантажень. Ефект кожного наступного уроку повинен накладатися на результати попередніх занять, поглиблюючи та закріплюючи їх.

Виконання вправ призводить до втоми, тому фізичну активність дітей слід чергувати з відпочинком.

Дошкільнятам потрібно 3-4 короткі тренування на тиждень, школярам та студентам достатньо 2 уроків на тиждень, але тривалість таких занять слід збільшити.

3. Циклічна побудова занять.

Програма з фізичного виховання спрямована на композиційне повторення цілей та завдань. На практиці застосовують:

мікроцикли, що тривають від 7 до 14 днів, що характеризуються одночасно повторністю та різноспрямованістю вправ;
мезоцикли, що складаються з 2-6 мікроциклів, у яких змінюється порядок чергування та зміст;
макроцикли, що продовжуються протягом року.

4. Вікова адекватність напрямів фізичного виховання.

Орієнтованість системи фізичного виховання залежить від вікових етапів учнів. Наприклад, на заняттях з дошкільнятами та школярами педагог має звертати увагу на найбільш сприятливі тимчасові зони для формування певних фізичних якостей.

Отже, існує певна ієрархія принципів у системі фізичного виховання. Ідейні основи педагогічного процесу виражені у загальних принципах, у яких базується вся практична діяльність педагога. Універсальний регламент методики занять викладено у дидактичних. Специфічні принципи є правилами системної побудови навчального процесу.

До принципів, що відбивають ідейні основи фізичного виховання, відносять загальні соціальні принципи виховної стратегії суспільства. Вони гарантують єдність всіх сторін фізичного виховання у процесі фізичного виховання (розумового, трудового, фізичного та психічного), забезпечують оздоровчий ефект та сприяють підготовці людини до трудової діяльності.

У системі освіти мають місце загальнопедагогічні засади, що відображають основні закономірності навчання (принципи дидактики). Вони переломлюються у фізичному вихованні у вигляді загальнометодичних принципів і містять низку універсальних правил методики, без яких неможливо на високому якісному рівні вирішувати завдання навчання та виховання.

Крім цих принципів у практиці фізичного виховання мають місце специфічні принципи, що «окреслюють ряд специфічних закономірностей фізичного виховання, і які з них правила його системної побудови».

Таким чином, у системі фізичного виховання використовуються як керівні положення як загальносоціальні, загальнопедагогічні, так і загальнометодичні та специфічні принципи.

Загальнометодичні засади

Загальнометодичні принципи – це положення, що визначають загальну методику фізичного виховання. Систематичний вплив фізичних навантажень на організм людини може бути успішним лише в тому випадку, коли методика застосування фізичних вправ узгоджується із закономірностями цих впливів. Розглядаючи загальнометодичні принципи, ми розкриваємо основні закономірності фізичного виховання та методичні положення, які з них.

Принцип свідомості та активності

Результативність педагогічного процесу залежить від того, наскільки свідомо та активно займаються виховувані. Таким чином, розуміння тим, що займаються того, що і для чого вони виконують на занятті, підвищує зацікавленість у роботі та ефективність педагогічного процесу, уможливлює творчий підхід у використанні засобів і методів і педагогом, і тими, хто займається. Поступово учень стає партнером вчителя, перестаючи бути лише пасивним об'єктом педагогічних впливів і перетворюється на суб'єкта навчально-виховного процесу, що є особливо важливим при вирішенні складних завдань (наприклад, необхідність виконувати великий обсяг фізичних навантажень у спорті вищих досягнень).

Принцип свідомості та активності реалізується на практиці за умови виконання наступних його вимог:

1. Формувати у котрі займаються осмислене ставлення до мети та конкретним завданням. Це стає можливим, якщо на занятті:

Конкретизуються завдання;

Дається характеристика кожному завданню;

Формується інтерес до заняття.

2. Формувати навички свідомого аналізу, самоконтролю та самооцінки виконання завдань. Самоаналіз завжди необхідний при виконанні технічно складних рухів і вимагає сформованої системи біомеханічних, анатомічних знань. Самооцінка включає аналіз функціонального стану під час виконання фізичних навантажень (знання фізіологічних особливостей організму). Самоконтроль передбачає здатність займається самостійно оцінювати результат всього заняття загалом.

3. Виховувати ініціативність, самостійність та творче ставлення до процесу фізичного вдосконалення. Активна участь у педагогічному процесі можлива при виконанні попередніх умов.

Принцип доступності та індивідуалізації

Цей принцип зобов'язує здійснювати навчання та виховання у суворій відповідності вимог можливостям котрі займаються, тобто. з урахуванням їхнього віку, статі, рівня підготовленості та індивідуальних відмінностей у фізичному розвитку. Таким чином, принцип доступності та індивідуалізації передбачає дотримання посильної міри труднощі у навчанні та вихованні, що, у свою чергу, завжди забезпечуватиме оздоровчу спрямованість занять.

Чинники, що визначають доступність:

До першої групи належать чинники, що характеризують загальні особливості цієї групи котрі займаються;

До другої - індивідуальні особливості кожного, хто займається даної групи;

До третьої – адаптаційні перебудови в організмі;

До четвертої - умови, завдання, засоби та методи їх вирішення.

Цей принцип розкривається через три основні вимоги:

1. Своєчасно визначати міру доступності (причому завдання мають бути доступними, але складними). Щоб зробити завдання таким, необхідно враховувати:

Спадкоємність фізичних вправ (враховувати явища негативного та позитивного перенесення, використовувати руховий досвід займається, підводні та підготовчі вправи);

Поступово ускладнювати завдання (підвищувати навантаження чи технічну складність елементів);

Формувати безпосередню готовність до виконання фізичної вправи (фізичну та технічну);

Використовувати за потребою методи цілісного та аналітичного (розчленованого) навчання рухам.

2. Індивідуалізувати загальні та приватні завдання (загальні завдання визначають загалом набір засобів та методів навчання та розвитку на період часу; приватні завдання визначають специфічність навантаження в рамках одного або серії занять з урахуванням індивідуальних особливостей адаптації до фізичних навантажень).

3. Враховувати сенситивні періоди у розвитку фізичних якостей.

Специфічні засади фізичного виховання

Принцип безперервності процесу фізичного виховання

Є одним з найважливіших принципів побудови занять фізичними вправами. Його реалізація передбачає неприпустимість дискретності педагогічного процесу, що призводить до зниження досягнутого рівня фізичної підготовленості. Цілісність навчально-виховного процесу забезпечується визначенням адекватного заходу фізичного навантаження та відпочинку, який би сприяв реалізації закономірностей інтегративної взаємодії термінового та відставленого тренувального ефекту в кумулятивному процесі. При реалізації цього принципу необхідно, щоб ефект кожного наступного заняття "нашаровувався" певним чином на "сліди" попереднього, закріплюючи та поглиблюючи їх. В основі управління процесом чергування навантаження та відпочинку лежать закономірності адаптації організму до фізичного навантаження, а також динаміка відновлення після роботи. Залежно від того, в якій стадії відпочинку виконуватимуться навантаження, виділяють чотири основні варіанти побудови заняття.

Перший варіант використовується при двох - триразових заняттях в день і передбачає виконання тренувальної роботи у фазі невідновлення, чим забезпечуються компенсаторні передумови для сумарного тренувального ефекту. Його застосування доцільно, головним чином, у розвитку витривалості.

Другий варіант передбачає проведення наступного заняття під час повного відновлення організму котрі займаються і забезпечує підтримку певного рівня фізичної працездатності.

У третьому варіанті передбачається використання суперкомпенсаторного інтервалу відпочинку, що забезпечує виконання наступного навантаження на стадії підвищеної працездатності.

Четвертий варіант передбачає проведення наступного заняття через тривалий інтервал відпочинку, коли структурні сліди попереднього заняття майже втрачені. Ця форма організації заняття використовується переважно у сфері активного дозвілля (фізичної рекреації), оскільки забезпечує стійкий рекреативно-оздоровчий ефект. Зазначені варіанти чергування роботи та відпочинку мають місце як в одному занятті, так і в системі занять.

При реалізації принципу безперервності важливе значення набуває об'єктивна інформація про стан тих, хто займається. Вона є ключовим аспектом у прийнятті управлінських рішень, що регламентують величину фізичного навантаження (за обсягом та інтенсивністю), а також міру та якість відпочинку. Враховуючи високу рухливість компенсаторних механізмів організму, що визначає варіативність оперативного та поточного стану об'єкта педагогічного впливу, процес управління будується на основі інформації, що постійно змінюється. Наслідуючи комп'ютеризовану мову, кожне тренувальне завдання та величина наступного відпочинку повинні бути визначені в наступній схемі: передбачуваний захід фізичного навантаження =>, терміновий (кумулятивний) тренувальний ефект => величина та якість відпочинку, які б забезпечили розгортання компенсаторних перебудов в організмі котрі займаються.

Реалізація принципу безперервності передбачає виконання певних правил. Необхідно забезпечувати регулярність занять, не допускаючи невиправданих перерв. При плануванні вправ у занятті слід враховувати наступність і рівень взаємозв'язку з-поміж них. Важливо заздалегідь встановлювати послідовність вправ у одному занятті й у системі занять.