Розвідник від Бога. Бойовики обіцяли 16 млн дол. за голову гірського адмірала. Герой Росії Герман Угрюмов пішов із життя на бойовому посту в Ханкалі 2001 р. Він був єдиним адміралом у вищих ешелонах держбезпеки. За широту душі товариші по службі дали йому позивний «Океан», який поєднувався з значним виглядом адмірала - високим зростом, щільною фігурою. А от свого прізвища Угрюмов не відповідав – був душею компанії: співав під гітару, читав напам'ять вірші. Військову кар'єру розпочав на Каспійській флотилії. І знову повернувся до Баку після закінчення Вищої школиКДБ. Тут народяться двоє синів Германа Олексійовича. І тут же він мало не втратить свою сім'ю, коли на вулицях азербайджанських міст почнуть різати і живцем спалювати росіян та вірмен. Першими погромами прославиться місто Сумгаїт, а потім уже в Баку з'являться плакати: Російські, не їдьте! Нам потрібні раби та повії!», «Війна Вірменії!». Росіяни, яким у Баку вдавалося дістатися аеропорту, було неможливо вилетіти до Москви - цивільні літаки завантажувалися ящиками з гвоздиками. Сезон квіткової торгівлі ніхто не скасовував. З початку XX століття район Нагірного Карабаху двічі ставав ареною кровопролитних вірмено-азербайджанських зіткнень. Карабах: історія конфлікту Тоді Угрюмов врятував сотні сімей, організувавши евакуацію військовими бортами та морським шляхом. Адже за кілька років до трагічних подій він відправляв повідомлення до Москви, що в Азербайджані назрівають націоналістичні настрої, працюють турецька та іранська розвідки. Але із центру відповіли: в Азербайджані самі розберуться. Кримінал все зрозумів Після розвалу в 1991 р. СРСР Угрюмова відрядили спочатку до Новоросійська, а потім до Владивостока, де йому довелося спілкуватися з місцевим криміналітетом. Бандитські групи нападали на офіцерів серед білого дня. Мета – бойова зброя. «Батько зустрівся віч-на-віч із представниками криміналітету. І напади припинилися. Всю викрадену зброю повернули. Він мав рідкісний дар переконання. І ще не міг допустити, щоб при ньому кривдили жінок, дітей та старих людей. Якось на ринку Владивостока він побачив, як рекетир перекинув у бабусі ящик із зеленню - вона не заплатила йому винагороду. Він змусив здирника підняти зелень і сказав, що щодня перевірятиме, як той охороняє бабусю, – розповідає син адмірала Олександр. – На серйозні зустрічі батько їздив без охорони та зброї. Але із гранатою. У Баку, коли він вивозив жінок і дітей і йому довелося зустрічатися із озброєними бойовиками з Народного фронту Азербайджану, він узяв із собою гранату вперше». Герман Угрюмов любив співати та читати вірші. Фото: З особистого архіву З гранатою Угрюмов не розлучався і у Чечні. Наприкінці 90-х із Владивостока Германа Олексійовича перевели до Москви в центральний апарат керівництва ФСБ. Після вторгнення чеченських бандформувань до Дагестану і почала другий чеченської кампанії Угрюмова призначили керівником регіонального оперативного штабу на Північному Кавказі. Під його керівництвом були «Альфа» та «Вимпел». Він розробляв операції, завдяки яким один за одним було ліквідовано знакових командирів бойовиків. А одного з них – Салмана Радуєва – вдалося взяти живим. Угрюмов особисто доставив Радуєва до Москви. Бойовики обіцяли за голову адмірала нагороду в 16 млн дол. Ладанюк, який понад 10 років пропрацював помічником Германа Угрюмова. «Батька рятувала рідкісна професійна інтуїція, – розповідає Олександр Угрюмов. - Вже вирушивши в дорогу, він часто міняв маршрут. Іноді потім посилав перевірити колишній. І завжди виявлялося, що там фугас, або засідка. Коли він у Ханкалі проводжав на чергову операцію співробітників «Альфи» або «Вимпелу», то обов'язково осінив їх хресним знаменням. І не знаходив собі місця, доки вони не повернуться». «Океану» погано товариші по службі, згадуючи Германа Олексійовича, в один голос твердять, що він був розвідником від Бога. У складній ситуації приймав єдине правильне рішення. Те, як він міг розгорнути здавалося б безнадійну ситуацію, викликало захоплення. «Хто бореться – може програти, хто не бореться – вже програв», – говорив Угрюмов. Боєць із автоматом на плечі стоїть неподалік зруйнованого президентського палацу. Андріївський прапор над чеченським палацом. Як морпіхи взяли притулок Дудаєва Операціями адмірал ніколи не керував із московського кабінету. Завжди виїжджав на місце. Так було, коли на Північному флоті вахтовий матрос, розстрілявши товаришів по службі, забарикадувався в торпедному відсіку атомного підводного човна. Погрожував підірвати атомохід, що призвело б до жахливої катастрофи. Коли не вплинули вмовляння матері, терміново доставленої з Санкт-Петербурга, Угрюмов вигадав комбінацію, яку досі тримають у секреті. Результат: неосудний матрос був ліквідований, незважаючи на те, що знаходився в загерметизованому торпедному відсіку. Ліквідація злочинця була для Германа Олексійовича крайнім заходом. Потрібно намагатися працювати з будь-яким терористом – таким було його кредо. На перше місце адмірал ставив життя мирного населення та солдатів. Завдяки його домовленостям із чеченськими старійшинами було безкровно взято оплот бойовиків – місто Гудермес. Угрюмов зустрічався з Ахматом Кадировим, який після цього перейшов на бік федеральних військ. Про ставлення адмірала до чеченського народу говорить лише факт. «За місяць до смерті батько побував удома. На сімейній раді спитав, чи не будемо ми проти удочеріння чеченської дівчинки, шестирічної сироти, яку він зустрів у Ханкалі. Звісно, ми погодилися. Потім намагалися знайти цю дівчинку. Не вийшло". Фаїна Володимирівна та Олексій Алексєєв біля могили Василя Терехова. «Дякую, що живий». Колишній солдат розшукав мати командира, який його врятував, Герман Олексійович пішов з життя у своєму «кабінеті» (польовому вагончику) в Ханкалі 31 травня 2001 р. «Океану» погано», - передали по рації. Першу допомогу миттєво надав лікар із «Альфи». Він двічі протягом 40 хвилин "заводив" серце адмірала, але воно відмовлялося працювати. Після розтину лікарі виявили, що у адмірала у його 52 роки на серці 7 рубців від мікроінфарктів, перенесених на ногах. Під час прощання з Германом Угрюмовим президент Володимир Путін спитав його вдову Тетяну, чим можна допомогти сім'ї. "Нам би прописку оформити", - сказала вона. Адмірал не отримав ні дач, ні квартир. При цьому своїм підлеглим навіть у кризові роки примудрявся вибивати житло. Не дарма ж за очі вони звали його «Батей». Прописку сім'ї забезпечили. А сам адмірал, незважаючи на професійну закритість, отримав прописку в історії Російської держави- його ім'ям названо вулиці в Астрахані, Новоросійську, Грозному та Владивостоку. А в морі, яке він так любив, виходить сторожовий катер Герман Угрюмов.
Розвідник від Бога. Бойовики обіцяли 16 млн дол. за голову гірського адмірала. Герой Росії Герман Угрюмов пішов із життя на бойовому посту в Ханкалі 2001 р. Він був єдиним адміралом у вищих ешелонах держбезпеки. За широту душі товариші по службі дали йому позивний «Океан», який поєднувався з значним виглядом адмірала - високим зростом, щільною фігурою. А от свого прізвища Угрюмов не відповідав – був душею компанії: співав під гітару, читав напам'ять вірші. Військову кар'єру розпочав на Каспійській флотилії. І знову повернувся до Баку після закінчення Вищої школи КДБ. Тут народяться двоє синів Германа Олексійовича. І тут же він мало не втратить свою сім'ю, коли на вулицях азербайджанських міст почнуть різати і живцем спалювати росіян та вірмен. Першими погромами прославиться місто Сумгаїт, а потім уже в Баку з'являться плакати: Російські, не їдьте! Нам потрібні раби та повії!», «Війна Вірменії!». Росіяни, яким у Баку вдавалося дістатися аеропорту, було неможливо вилетіти до Москви - цивільні літаки завантажувалися ящиками з гвоздиками. Сезон квіткової торгівлі ніхто не скасовував. З початку XX століття район Нагірного Карабаху двічі ставав ареною кровопролитних вірмено-азербайджанських зіткнень. Карабах: історія конфлікту Тоді Угрюмов врятував сотні сімей, організувавши евакуацію військовими бортами та морським шляхом. Адже за кілька років до трагічних подій він відправляв повідомлення до Москви, що в Азербайджані назрівають націоналістичні настрої, працюють турецька та іранська розвідки. Але із центру відповіли: в Азербайджані самі розберуться. Кримінал все зрозумів Після розвалу в 1991 р. СРСР Угрюмова відрядили спочатку до Новоросійська, а потім до Владивостока, де йому довелося спілкуватися з місцевим криміналітетом. Бандитські групи нападали на офіцерів серед білого дня. Мета – бойова зброя. «Батько зустрівся віч-на-віч із представниками криміналітету. І напади припинилися. Всю викрадену зброю повернули. Він мав рідкісний дар переконання. І ще не міг допустити, щоб при ньому кривдили жінок, дітей та старих людей. Якось на ринку Владивостока він побачив, як рекетир перекинув у бабусі ящик із зеленню - вона не заплатила йому винагороду. Він змусив здирника підняти зелень і сказав, що щодня перевірятиме, як той охороняє бабусю, – розповідає син адмірала Олександр. – На серйозні зустрічі батько їздив без охорони та зброї. Але із гранатою. У Баку, коли він вивозив жінок і дітей і йому довелося зустрічатися із озброєними бойовиками з Народного фронту Азербайджану, він узяв із собою гранату вперше». Герман Угрюмов любив співати та читати вірші. Фото: З особистого архіву З гранатою Угрюмов не розлучався і у Чечні. Наприкінці 90-х із Владивостока Германа Олексійовича перевели до Москви в центральний апарат керівництва ФСБ. Після вторгнення чеченських бандформувань до Дагестану та початку другої чеченської кампанії Угрюмова призначили керівником Регіонального оперативного штабу на Північному Кавказі. Під його керівництвом були «Альфа» та «Вимпел». Він розробляв операції, завдяки яким один за одним було ліквідовано знакових командирів бойовиків. А одного з них – Салмана Радуєва – вдалося взяти живим. Угрюмов особисто доставив Радуєва до Москви. Бойовики обіцяли за голову адмірала нагороду в 16 млн дол. Ладанюк, який понад 10 років пропрацював помічником Германа Угрюмова. «Батька рятувала рідкісна професійна інтуїція, – розповідає Олександр Угрюмов. - Вже вирушивши в дорогу, він часто міняв маршрут. Іноді потім посилав перевірити колишній. І завжди виявлялося, що там фугас, або засідка. Коли він у Ханкалі проводжав на чергову операцію співробітників «Альфи» або «Вимпелу», то обов'язково осінив їх хресним знаменням. І не знаходив собі місця, доки вони не повернуться». «Океану» погано товариші по службі, згадуючи Германа Олексійовича, в один голос твердять, що він був розвідником від Бога. У складній ситуації приймав єдине правильне рішення. Те, як він міг розгорнути здавалося б безнадійну ситуацію, викликало захоплення. «Хто бореться – може програти, хто не бореться – вже програв», – говорив Угрюмов. Боєць із автоматом на плечі стоїть неподалік зруйнованого президентського палацу. Андріївський прапор над чеченським палацом. Як морпіхи взяли притулок Дудаєва Операціями адмірал ніколи не керував із московського кабінету. Завжди виїжджав на місце. Так було, коли на Північному флоті вахтовий матрос, розстрілявши товаришів по службі, забарикадувався в торпедному відсіку атомного підводного човна. Погрожував підірвати атомохід, що призвело б до жахливої катастрофи. Коли не вплинули вмовляння матері, терміново доставленої з Санкт-Петербурга, Угрюмов вигадав комбінацію, яку досі тримають у секреті. Результат: неосудний матрос був ліквідований, незважаючи на те, що знаходився в загерметизованому торпедному відсіку. Ліквідація злочинця була для Германа Олексійовича крайнім заходом. Потрібно намагатися працювати з будь-яким терористом – таким було його кредо. На перше місце адмірал ставив життя мирного населення та солдатів. Завдяки його домовленостям із чеченськими старійшинами було безкровно взято оплот бойовиків – місто Гудермес. Угрюмов зустрічався з Ахматом Кадировим, який після цього перейшов на бік федеральних військ. Про ставлення адмірала до чеченського народу говорить лише факт. «За місяць до смерті батько побував удома. На сімейній раді спитав, чи не будемо ми проти удочеріння чеченської дівчинки, шестирічної сироти, яку він зустрів у Ханкалі. Звісно, ми погодилися. Потім намагалися знайти цю дівчинку. Не вийшло". Фаїна Володимирівна та Олексій Алексєєв біля могили Василя Терехова. «Дякую, що живий». Колишній солдат розшукав мати командира, який його врятував, Герман Олексійович пішов з життя у своєму «кабінеті» (польовому вагончику) в Ханкалі 31 травня 2001 р. «Океану» погано», - передали по рації. Першу допомогу миттєво надав лікар із «Альфи». Він двічі протягом 40 хвилин "заводив" серце адмірала, але воно відмовлялося працювати. Після розтину лікарі виявили, що у адмірала у його 52 роки на серці 7 рубців від мікроінфарктів, перенесених на ногах. Під час прощання з Германом Угрюмовим президент Володимир Путін спитав його вдову Тетяну, чим можна допомогти сім'ї. "Нам би прописку оформити", - сказала вона. Адмірал не отримав ні дач, ні квартир. При цьому своїм підлеглим навіть у кризові роки примудрявся вибивати житло. Не дарма ж за очі вони звали його «Батей». Прописку сім'ї забезпечили. А сам адмірал, незважаючи на професійну закритість, отримав прописку в історії Російської держави - його ім'ям названо вулиці в Астрахані, Новоросійську, Грозному та Владивостоку. А в морі, яке він так любив, виходить сторожовий катер Герман Угрюмов.
Багато хто з нас любить щось створювати власними руками. Погодьтеся, це так приємно, коли бачиш своє готове творіння, особливо з яким довелося чимало помучитися. Деякі вважають за краще виготовляти різні прикраси, хтось обмежується орігамі. Але є й такі люди, які цікавляться складними пристроями, такими як автомобілі, трактори та інша техніка. І ми зараз із вами поговоримо про те, хто і як виготовляє саморобні всюдиходина гусеницях.
Завдання техніки
Перед тим як розпочати цю нелегку роботу, люди відповідають на таке запитання: "Яке призначення матиме дана машина?" Вони повинні чітко визначити для себе, скільки всього пасажирських місць буде у всюдиході, в які пори року, а також за яких умов він експлуатуватиметься, яку матиме вантажопідйомність тощо.
Як відомо, у нашій країні є дві глобальні проблеми- дороги та дурні. І якщо останніх ось уже багато років намагається виправити міністерство освіти, то дороги досі лишають бажати кращого. Тому на сьогоднішній день саморобний всюдихід на гусеницях буде набагато впевненіше почуватися на наших вибоїнах, ніж звичайні автомобілі.
Адже ні для кого не є секретом, що практично всі автомобільні дороги, що проходять між селами, не оснащені нормальним покриттям. Внаслідок цього пересування ними на звичайному транспорті в осінній та зимовий період досить проблематичне. А замовляти всюдиходи з-за кордону досить накладно по грошах, і далеко не кожен може собі це дозволити. Тому саморобні гусеничні всюдиходи є найкращим рішенням.
Велика кількість прихильників отримала схема подібної техніки у так званих "Самоделкіних". Справедливо буде звернути вашу увагу на той факт, що побудовані за цим принципом всюдихідні механізми значно складніші за своєю конструкцією, ніж колісні автомобілі. Як наслідок – витрати на виготовлення також будуть більшими. Але що стосується експлуатації, то в ній ця техніка значно перевершуватиме свої колісні аналоги.
Творіння унікальні
На сьогоднішній день саморобні всюдиходи на гусеницях є в багатьох частинах нашої Батьківщини. Парадокс у тому, що неможливо знайти дві абсолютно ідентичні одиниці даної техніки. Це пов'язано з тим, що кожен власник збирає своє диво за особливим проектом. І хоча принцип роботи ходових частин, силових агрегатів та інших вузлів у всіх дуже схожий між собою, зовнішній вигляддосить сильно відрізняється.
Щодо запчастин, то на гусеницях можуть оснащуватися комплектуючими від будь-якої іншої техніки. Наприклад, гусениці нерідко беруться від промислових всюдиходів або снігоходів, таких як "Буран" та аналогічних. Хоча деякі майстри не бояться самостійно виготовляти цю частину для своєї машини. Справедливо визнатиме, що цей шлях набагато важчий і потребує великих тимчасових витрат.
Розмір має значення
Саморобні всюдиходи на гусеницях також відрізняються за розмірами. Хтось споруджує просто величезні машини, але в більшості випадків приватні особи віддають перевагу так званим "крихтам". Адже для багатьох дана техніка потрібна виключно для того, щоб пересуватися без будь-яких проблем поганими дорогами або в крайньому випадку пересіченою місцевістю. Погодьтеся, форсувати болота та озера, долати горбисту місцевість тощо виявляє бажання далеко не кожен. Саме з цієї причини невелика техніка переважає над великою.
Багато наших співвітчизників, які є затятими мисливцями, також вважають за краще мати цей витвір. Хоча "Ниви" і "Уази" відмінно підходять для цієї мети, але навіть вони не завжди можуть подолати деякі види пересіченої місцевості. Хоч як крути, гусениці завжди показували значно кращу прохідність, ніж колеса. Тому деякі мисливці вирішуються винайти такий усюдихід самостійно, але здебільшого вони просто купують їх у наших Кулібіних.
Фінансові перешкоди
Винахідники, як правило, обмежені у фінансах, що значно обмежує їх бажання. Найчастіше спочатку проектується один варіант машини, після того, як винахідник визначає свої можливості (у фінансовому плані), перший варіант плавно переходить у другий, який значно спрощується.
Наприклад, при виборі двигуна для свого всюдихода хочеться оснастити його потужним екземпляром, проте коли доходить до справи, то спрацьовує принцип "використання підручних засобів". У переважній більшості під рукою опиняються двотактні або, якщо дуже пощастить, чотиритактні силові агрегати від мотоциклів. Автомобільний двигун зустрічається набагато рідше. Відповідно, ці двигуни і ставляться.
Прогрес зобов'язаний винахідникам
Як би там не було, але саме винахідники прокладали, прокладають і далі прокладатимуть шлях прогресу в автомобілебудуванні. Наші вчені спромоглися визначити закони, необхідні для вдосконалення техніки. Далі у справу мають вступати конструктори. Ці фахівці втілюють ідеї надійності, швидкості, економічності та інші критерії у креслення реальних машин. Причому вони повинні це зробити таким чином, щоб випуск багатотисячних серій зміг задовольняти потреби одного мільйона людей.
Недарма сказав один із наших вітчизняних ветеранів-автомобілістів, що конструктор автомобілів є конструктором усім конструкторам, оскільки зобов'язаний робити такі речі, які б змогли задовольнити найбільшу кількість жорстких вимог споживача.
Ентузіазму не завжди вистачає
На щастя, це не стосується приватних Кулібіних, які роблять саморобні всюдиходи для своїх потреб. У цьому випадку достатньо зробити таку машину, щоб вона справлялася з функціями, яких потребує сам винахідник або та людина, для кого це робиться. На жаль, такі люди керуються одним лише ентузіазмом та фанатичним бажанням творити. Тому вони можуть проявити свій потенціал і прагнення повною мірою насамперед через те, що значно обмежені у фінансовому плані.